1. При гострому початку заїкання необхідно ліквідувати ситуацію, що травмує психіку дитини.
2. Проконсультувати дитину у лікаря-невролога.
3. Створити рутинну, передбачувану обстановку навколо дитини.
4. Уникати збуджуючих ситуацій як негативних, так і позитивних.
5. Дотримуватися режиму відносного мовчання : не спонукати до мовлення, не ставити багато запитань та намагатися сформулювати їх так, щоб дитина могла відповісти на них одним-двома словами.
6. Не зупиняти дитину, коли вона починає затинатися. Необхідно дочекатися поки вона закінчить висловлюватися.
7. Не робити зауваження, коли дитина використовує додаткові слова (ну, от, цього).
8. При сильних затинаннях переходити на шепіт.
9. Разом з дитиною спокійно дихати лежачи, піднімаючи животиком якусь невелику іграшку.
10. Не заставляти дитину пересилювати страхи.

Дислексія - це термін, який позначає порушення навички читання. Особливості цього розладу в тому, що дитина може мати добре розвинений інтелект, чітке мовлення, послідовне висловлювання власних думок, але при цьому допускатись помилок під час читання, та, іноді, письма також.
Дислексія виникає внаслідок того, що мозок інакше обробляє інформвцію, тому можна адаптуватися до навчання та життя з цією особливістю. Прояви дислексії чітко проявляються у дитини на початку другого класу, у кожної дитини вони проявляються по різному. Але є деякі особливості в поведінці дислексика, які вказують, що необхідно звернутись до логопеда. Це:

• неспроможність вивчити/запам‘ятати букви;
• неуважність, неможливість сконцентруватись;
• стан постійного руху(катається на стільчику, гризе олівці, щось крутить у руках, звгинає сторінки підручників, зошитів і т д)
• можуть бути присутні проблеми у вимові певних звуків;

Всі молодші школярі, в певні періоди навчання в школі, час від часу допускаються різних помилок під час письма. Але чи всі помилки можна вважати ознакою дисграфії? Дисграфія - це термін, яким логопеди позначають порушення писемного мовлення. Воно виникає під час оволодіння письмом дитиною в школі, і його характерними ознаками є - специфічні, типові, повторювані помилки. При цьому академічні здібності таких дітей залишаються на високому рівні. Саме специфічність і закономірність помилок визначає наявність або відсутність проблем з процесом письма. До специфічних помилок віднсяться:

• заміни букв, схожих одна на одну: м-л, ш-щ, в-д; и-ш..;
• заміни букв, які позначають схожі звуки: п-б, т-д, ж-ш, г-х..;
• спотворення складової структури слова;
• відсутність меж слів та/або речень;

1. Дитина не реагує на звернене мовлення дорослого, на своє імʼя, зміни інтонації
2. Період активного лепету (6-10 місяців) відсутній, або проявляється неяскраво
3. Відсутність зорового контакту та вказівного жесту
4. Відсутність звуконаслідувань тварин, вигуків, слів «так/ні)
5. Труднощі у виконанні повторів простих дій та рухів за дорослим
6. До 1.5 року не зʼявляються повноцінні короткі слова
7. Дитина не співвідносить слово з предметом
8. Не відповідає коротким реченням
9. Пропускає склади у словах
10. Не використовує займенник "Я", говорить про себе у 3-й особі
11. Не знає назв основних кольорів, не виконує 2-х складову інструкцію
12. Зупинка або регрес у активному мовленнєвому розвитку

Для дітей 3 років є характерним поява свистячих звуків [с], [с'], [з], [з'], [ц], [ц'], [дз]. Це період активного фразового мовлення. Батьки часто звертають увагу на те, що у дітей 2.5-3 років ці звуки є пом'якшеними. Проте, до 3.5-4 років загальна пом'якшеність зникає, звуки стають твердими.
У дітей 4 років з'являються шиплячі звуки [ш], [ж], [дж], [ч], звукосполучення [шч]. Діти 3-4 років здатні до контролю за власним мовленням, та навіть, можуть виправляти себе самостійно.
Для 5-6 років притаманна поява звуків [л], [л'], [р], [р']. Пам'ятамо, що мовлення кожної людини є частково індивідуальним. Але, якщо у дитини відсутні або спотрверені до вікових нормативів вище згадані звуки у самостійному мовленні, рекомендуємо звернутися за консультацією до логопеда .